Щоденник звичайного кінолюба

Якщо згадати, що перший сезон серіалу Marvel ще можна було списати на посередні сценарії, абсолютно прохідні історії, не до кінця розкриті персонажі і загалом витерпіти через агента Коулсона, а другий сезон не викликав абсолютно нічого крім безмежного роздратування, то пояснити, чому я врешті решт вирішила дивитися 3 сезон «Агентів Щ.И.Т» мені не  буде не просто… Але так вже воно склалося, що одного не такого вже й чудового вечора середи я все-таки натиснула кнопку на пульті і ввімкнула початок трансляція сезону на FOX.  І, як не дивно, вже з першої серії відчувалося, що для серіалу настало нарешті якесь переродження.  Не скажу, що весь сезон був рівний, траплялись і невдачі,  але просідання на декілька серій все одно не змінило враження. Якась більш жива, розкута, відчайдушна атмосфера відчувалася з самого початку. Типові Marvelівські  жарти і насиченість сюжету нарешті запрацювали,  знов опритомніла харизма старих персонажів, а нові харизматичні герої ...

Коли у анонсах найцікавіших серіалів зимового сезону я бачила "повернення на наші екрани східних восточних єдиноборств" у серіалі "В  пустелі смерті" чомусь ніякого бажання приєднатися до поціновувачів у мене не виникало. Але примітка на жанр фантастики та студія (а якщо відверто, то те, що головним героєм серіалу був начебто безжальний воїн-самітник - всі знають що я до них у книжках нерівно дихаю) примусило мене таки спробувати подивитися цей серіал. І з перших хвилин, можна сказати, з першого титру охопила дивовижна радість. Правда, жодна анотація немає нічого спільного з сюжетом, що зовсім не про подорож воїна з хлопчаком. А по складний і жорстокий світ з його безжальною системою баронів і хиткою рівновагою сили. Короткий, але від того не менш змістовний, цей серіал є ідеальним візуальним втіленням заледве не цілого жанру бойової фантастики. Чудовий сценарій, ідеально підібрані актори, дивовижна краса бойових сцен та далеко не банальні сценарій. Та головне ...

Моя друга участь у Грі в класики  на MovieLib продемонструвала мені іще раз мою неготовність передивлятися заново фільми з числа класики радянського кіно. Я думаю, що для кожного свідомого громадянина на сьогодні повертатися у бік минулого, намагатися об'єктивно оцінити фільми, які викликають ледве не фізичне відторгнення занадто важко. А тим більше дивитися стрічки російських метрів. Усе, що було вартісного у нашому кіно і що можна сміливо віднести до рангу класики я вже давно передивилася і передивляюся без чиїхось вказівок. І вже точно задля цього не потрібно, щоб хтось приймав мої звіти. А наявність у кожному завданні Гри в классики обов'язково фільму вітчизняного метра змушує передивлятися те, до чого душа відверто не лежить. Саме тому найближчим часом я не збираюся приєднуватись до Гри в классики знову. Тим більше, що я і сама вже бачила стільки класичних фільмів, що шукати нові шедеври стає все важче, а дивитися посередності не завжди є на...

Ви памятаєте оті відчуття, коли вперше читали лицарський роман? Коли у дитинстві взяли до рук «Айвенго» чи твори Жюля Верна? Коли серце завмирало від благородства подумів, вчинків, чистоти душ? Так от, якщо ви не помітили раптом, то зараз усе це не в тренді. Зовсім. І кіно про таких людей вже не знімають. Тобто не знімали. Бо минулого року два серіали взяли й майже синхронно повернули лицарів на телеекрани. Думаю, ви вже здогадалися, що мову я веду про «Полдарк» та «Останнє королівство». Обидва - історичні, дещо старомодні, атмосферні та чарівні. Та якщо «Полдарк» свою магію втратив десь на середині сезону завдяки недолугості сценаристів, які просто втратили запал і розбавили водою всю красу, то історія про Утрехта Вандебурзського, брита, що був вихований данами, подарувала одну насолоду до останніх хвилин. Чудові другорядні персонажі, вміння тримати досить високий темп, не зриваючись на банальні подробиці, суміш романтики, історичності, перебільшень та сміливості - може, цей серіа...

Коли телеканал Fox Life уперше запустив рекламу нового серіалу “Люцифер”, який і так стояв у моєму списку весняних переглядів, дві цитати із “Зоряних воєн” у одному промо ясно говорили: або вони таки мають почуття гумору і смаку і буде якась чудова смакота, або це буде розчарування. Скепсис людини, яка називає себе сінефілом, уперто наполягав на останньому. А виявилося, що “Люцифер” - то суцільне муркотливе задоволення. І напевно, перший і єдиний продукт, де мені взагалі байдуже, що мова йде про янголів, демонів та Диявола у плоті. Бо кожний діалог, кожна фраза, як і харизма акторів створюють чудовий продукт для вечірнього відпочинку. З посмішками, смішками і задоволеними кивками. Коли у сценаристів є почуття гумору, і вони таки розуміють, яким має бути герой у не зовсім серйозному жанрі, то і тобі задоволення гарантовано. Це одна з кращих комікс-екранізацій. Свіжа, насичена, не бездоганна, але безмежно приємна у перегляді і переповнена особливою атмосферою. Приємний, неочікуваний, а...

Отзыв на фильм «Королевская свадьба» Это мог бы быть хороший мюзикл. Легкий, воздушный, забавный, со можеством трогательных деталей. Если бы 90% времени не занимали хореография и пение (точнее, если бы они были органично вплетены в канву истории, а не смотрелись просто отдельной хореографией, разбавляющей может и забавную, но все же ҡоротометражку). Если бы история была рассказана более небанально. Если бы, если бы... А так сюжет казался скорее дополнением к великолепной хореографии, чем наоборот. Фред Астер как всегда воздушен, неподражаем и абсолютно непривлекателен. Второстепенные персонажи хороши. Но в общем и целом этот мюзикл уступает коркурентам и не зря я обходила его стороной раньше. В истории о работающих вместе брате и сестре, их путешествии с гастролями в Англию в Сезон свадеб, небанальной встрече со своими возлюбленными почему-то не работала даже красота номеров, не было магии. И все тут. Мне, любительнице мюзиклов почти всех мастей, не хватило магии. tetyanka-s...

З приходом весни й приємним сюрпризом у вигляді перемоги у попередній «Грі в класиці» (ще й яким приємним!) почався новий тур, який буде тривати всю весну. І звісно я буду приймати участь - розширювати діапазон, вишукувати скарби й переглядати забуті перлини. Моя нова заявка включає п'ять стрічок  чудово розмаїтих по жанрах

Коміксові суперсвіти активно розширюють свою присутність і на великих, і на телеекранах. І з однаковою недолугою конвеєрністю, заштампованістю та посередністю. І навіть те, що здається свіжим вітром, перетворюється на пшик. За двома приємними виключеннями. Та все по порядку. Марвел. Марвел. Потроху набридаючий Марвел. «Агенти Щ.И.Т» навіть не рятувала харизма Коулсона. Нудно, банально і нецікаво. Ніяковита ніяковість. За одним “але”: третій сезон, який я тільки почала переглядати, здивував якимось свіжим подихом. А епізод, повністю присвячений перебуванню Джемми на далекій планеті, просто закохав і став однозначно кращим з усіх 50 з гаком переглянутих серій. І раптом “Щ.И.Т” почав подавати надії. Та про нього судити будемо у свій час - після завершення сезону. А поки що - про героїв інших епох. Серіали, що начебто мали перегорнути нову сторінку похмурого коміксу - «Шибайголова» і «Джессіка Джонс», нічого нового за великим рахунком не внесли. Похмурі до параноїдальності, нудні (...

Коли одного суботнього вечора я, втомившись від кінорозчарувань, вирішила довіритись долі і просто ввімкнула один з телеканалів, я знову повірила в побутову магію. Бо інакше ніж провидінням те, що саме того вечора показували “Осінню сонату”, назвати важко. Цю стрічку, як і творчість Інгмара Бергмана загалом, я доволі довго оминала й уникала. Я боялася типової для неокласиків важкості, пронизливої параноїдальності, тривожної подавлюючої палітри емоцій і фарб. А врешті побачила одну з найдивовижніших режисерських робіт. Глибоку, багатошарову, проникливу до болю, безмежно трансцендентну та невимовно прекрасну. Це дивовижний мистецький твір, що просто затягує тебе у такі глибини думки й майстерності, що на перегляді боїшся вдихнути повітря. Проста форма, надзвичайно лаконічний сюжет, а в ному - проблеми такої величини й глибини, що схожі на лавину. Це всього лиш історія приїзду успішної піаністки-матері до своєї дочки, яка декілька років тому втратила сина, таємно від матері...

Серіали, що повернули жанр фантастики на екрани, наповнили мій кінорік неймовірно приємними хвилинами. Назвати проекти, що зараз виходять у неймовірній кількості, якісними й бездоганними, частіше всього не можна. Але це фантастика, справжня, трохи відчайдушна, трохи повторювальна, яка нарешті знову знайшла  шлях на наші екрани. Від “Кіллджойс” до “Темної матерії”, від занадто вже точного “Кінця дитинства” до цілковито попсової “Хроніки Шаннари”, розчарувавших “Чарівників”, наївних і прохідних “Сшивателів” до міцної і похмурої “Колонії” - фантастики у всіх проявах стільки, що щомиті боїшся, як би ця казка не закінчилася. Часи, коли вартих уваги проектів не набиралося і 2 за рік, на щастя, минули. І залишається лише вірити, що назавжди. Бо якщо і є жанр, який вартий розвитку й популярності, то це фантастичні кіносвіти. Деякі з перелічених серіалів більш ніж заслуговують на відгук. Та на все часу, як завжди, не вистачає. І у цьому радісному посту я хочу зупинитися лише на одному тв...

У березні графік перегляду буде більш насиченим. Я встигла переглянути «Останнє королівство» та «Агента Картер», графік переглядів сильно скоротився. Субота та неділя, як і раніше, присвячені художнім стрічкам. З понеділка по п'ятницю - час серіалів. Серіали на запас і вільний час У основному списку: Понеділок - «Люди» та «Люцифер» Вівторок - «Грань» та «Сліпа зона» Середа - «Колонія», «Анатомія пристрасті» та «Агенти Щ.И.Т» Четвер - «Елементарно», «Касл» та «Таємниці Лаури» П'ятниця - «Хроніки Шаннари» та «Нічний адміністратор»

Отзыв на фильм «Зайчик» Милый, местами даже очаровательный, но для меня слишком затянутый и не совсем зрелый фильм. Может, даже немного устаревший... История о робком, скромном и нерешительном гримере Зайчике и его трансформации после мнимого смертельного диагноза смотрится легко. На фоне комических и не очень перипетий тонко и деликатно раскрывается канцелярщина, колко подмечаются тенденции системы. И путешествие героя по коридорам этой системы, которое легко узнать и в наше время, вызывает немало грустных усмешек. Тонкий юмор очень хорош, а продемонстрированные колоритные обитатели театра, как и нелепый спектакль стали особой изюминкой ленты. Но несмотря на далеко не пустую историю смотреть все же не слишком интересно. Приятно, но не более того tetyanka-shum , http://www.movielib.ru/review/12843

Отзыв на фильм «Женщина есть женщина» Я не большая поклонница Годара в принципе, но если что ему и удается, то это серьезные драмы, лишенные всякой игривости. Это, пожалуй, самый легковесный его фильм. Самый пустой. И самый банальный. Полный китчевости, водевильности, какой-то поп-артовости, пустоты, штамповости и совершенно раздражающей игры с саундом. Но с этого режущего по ушам обрывания песен раздражение только начинается. Сама «проблема», заложенная в основу ленты, выглядит не то что неактуально, а нелепо. Жена хочет ребенка, муж - нет, в ход идут банальные уловки и такие же банальные сюжетные висты... Актерская игра не вызывает ни одной приятной эмоции, а музыкальность выглядит скорее как издевательская экспрессивность. Слишком самоуверенно, слишком влюблено в собственную технику, слишком уж показно. Мало сути, зато много формы. Оригинальность - это не всегда хорошо. И не всегда оправдано. И новаторство как самоцель не делает ленты великими. Эту так точно. Даже единственн...

Отзыв на фильм «Иезавель» Этот фильм был бы хорошей историей о жестокосердной, взбалмошной и эгоистичной южанке, которой ее игры стояли жениха, любви, уважения, о ее дороге к искуплению и прощению, если бы не 2 «но». Первое - совершенно нелепые моменты с пением с рабами, эдакой фамильярности и радужности и одновременным «зайди в дом с другой стороны». Вторая - Бетт Дэвис. Я соглашусь с Дэвидом Селзником: Она не подходит на эту роль также, как и на роль Скарлетт О'Хары. Которую смело можно назвать второй главной героиней « Иезавели». Ведь каждым жестом, каждой ужимкой и даже поворотом головы Дэвис не раскрывает своего персонажа, а как будто доказывает всем и каждому, что в «Унесённых ветром» должна была играть она. Даже ее кокетство как будто сошло со страниц Маргарет Митчелл. И ничего, кроме раздражения и жалости, не вызывает. Она выбивает из ритма фильма, не дает насладиться прекрасно приписанными второстепенными персонажами, не дает окунуться в атмосферу. И даже ее решени...

Отзыв на фильм «Саратогская железнодорожная ветка» Забавно, в какие неприятности можно вляпаться, просто заговорим с кем-то на улице... Увлекательная, удивительно яркая лента, которая пленяет с первых минут. Тонкий юмор, хорошо прописанные персонажи, не слишком затянутый сюжет и очарование Нового Орлеана работают. В фильме есть недостатки (например, выбор актрисы на роль Анжелики смущает, как и переигрывание Ингрид Бергман). Самый большой «минус» - отсутствие химии между Бергман и Гарри Купером, причем к Куперу у меня претензий нет. Но лента столь хороша, что прощаешь даже это. Идеальный старый фильм для отдыха воскресным днем. История о приехавшей в Новый Орлеан Клео, желающий воздать обидчикам должное за изгнание матери, но повстречавшей в первый же день осуществления плана красавца-ковбоя в белой шляпе. Она долго цеплялась за свои иллюзии, за свою месть, стремление выйти замуж за богача, но в конце концов нашла себя. Два пройдохи, мошенника, вместе обретшие счастье. Очень хо...

Так вже сталося, що з оскарівським цейтнотом був тісно пов'язаний іще один: у день вручення дядечок закінчувався термін подання звітів у «Грі в класики». Я просто не могла не прийняти участь в ускладненій версії, і звісно подала заявку. Більше того, встигла вчасно все переглянути. У другій частині гри мене чекали: 6 хід - Саратогская железнодорожная ветка (1945, фільм с Інгрід Бергман, в звичайній версії - кіно 50-х) 7 хід - Иезавель (1938, Уільям Уайлер) 8 хід - Женщина есть женщина (1961, Жан-Люк Годар, в звичайній версії гри - Альфред Хічкок) 9 хід - Зайчик (1964, Леонід Биков) І про кожну з цих стрічок відзвітую окремо, як годиться

Передивившись всі стрічки, номіновані на цьогорічну премію, я так розхвилювалася, що таки вирішила дивитися церемонію в режимі live. І навіть встала о 02:00 ночі для червоної доріжки. І все було добре, тільки нудно, занадто багато повторень про расистський скандал, занадто багато троллінгу Уілла Сміта, занадто багато невиразності. Та все було ніби й нічого. Поки церемонія не закінчилася. І я не зрозуміла, що кращим у ній було неочікуване нагородження Вікандер, зворушливий Моріконе і жарт Гослінга. І неймовірні сукні Вікандер, Кейт Бланштт та Дженніфер Лоуренс. Що виявляється, хоча я й вважала «В центрі уваги» третім у моєму особистому рейтингу стрічок, перемога цього фільму мене засмутила. Коли знімають і номінують такі трансцендентальні стрічки, як «Історія Г'ю Гласса», настільки глибокі, багатошарові і невимовно мистецькі, звичайним, хоч і дуже добрим фільмам віддавати нагороди не личить. Бо та стрічка зовсім не про печінку, медведя і навіть не про виживання... Вона зачіпає такі...

До Оскару залишились лічені дні, а я так відстаю від графіку перегляду стрічок, що аж соромно. Довелося увесь тиждень цілком і повністю присвятити свої кіновечори номінантам. Кожна вільна хвилина на рахунку. Це справді виклик, і щоб ще більш ускладнити задачу, я вирішила ще й переглянути ті стрічки, які вже дивилася. Моє оскарівське божевілля вийшло на новий рівень ;). Короткі звіти публікувати не встигаю, та про все доповім свого часу. Не хочете приєднатися? Стрічки до перегляду/повторного перегляду: « Безумный Макс: Дорога ярости » « Бруклин » « В центре внимания » « Выживший » « Игра на понижение » « Комната » « Марсианин » « Шпионский мост » « Трамбо » « Стив Джобс » « Девушка из Дании » « Крид: Наследие Рокки » « Кэрол » "45 лет" «Джой»

Унікальний з усіх точок зору серіал, що свіжим вітерцем з розмахом торнадо промайнув минулої зими, став головною подією і початку цього лютого. Не встигли критики заслужено удостоїти його нагород, як Амазон випустив другий сезон. Перегляд якого став суцільним задоволенням. Чи гідний він першого? Так. Чи рівний йому? Ні. Вдвічі гірший. Та все одно як мінімум в стільки ж кращий за усіх конкурентів. Неймовірний продукт, який за 20 з гаком хвилин у кожній з 10 серій дарує більше задоволення, ніж увесь серіальний рік укупі. Ну, а тепер за камінням... У першому сезоні центром Всесвіту був Родріго. Все інше проходило фоном, яскравим, барвистим та неймовірно цікавим, та саме Маестро наче сонце освітлював все навкруги. У другому Берналь на тій же висоті. Та його персонажа зробили більш "причесаним", не у прямому сенсі, більш приземленим та легшим для сприйняття середньостатистичним глядачем. Звичайним. Як і подругу Хейлі, до речі.  І ця поступка одночасно дозволила засяяти Хейлі...

   На превеликий жаль, один з очікуванно вторинних серіалів "Чарівники" виробництва SyFy виявились занадто второсортними навіть для мого терпіння. Я без докору сумління розтаюся з цим підлітково-нудним міксом "Гаррі Поттера" та "Одного разу в казці" на середині сезону й більше витрачати на цей серіал свій дорогоцінний час не збираюся. Тай крапка. А от іншому серіалу я кажу "прощавай" після безсонної ночі, повної сліз та Всесвітньої печалі, добре знайомої всім шанувальникам Кларка. Це всього 3 серії, які занадто швидко закінчилися. І занадто точно передали дух "Кінця дитинства". Так емоційно точно. що перевернули усе в середині не гірше літературного оригіналу. І скільки б не шпиняли на незрозумілість та неточність, оце емоційне попадання було абсолютним. І хоча я добре знала, чого чекати, це все одно знову стало потрясінням. У один з тих періодів, коли неприємності та якісь побутові негаразди лавиною накочувались на плечі, ...

У цьому році я спробувала впорядкувати свій графік кінопереглядів. Тепер, за винятком святкових днів, мій кінотиждень буде розбитий на будні, присвячені серіалам та вихідні, присвячені фільмам. У лютому календар переглядів буде виглядати так: Понеділок - серіал "Чарівники" Вівторок - серіал "Експансія" Середа - серіал "Вгору та вниз сходами" Четвер - серіал "Кінець дитинства" П'ятниця - серіал "Хроніки Шаннари" Серіали запасу (якщо залишається час, ще не вийшла наступна серія і т.д., у порядку пріоритетності): 1- "Агент Картер" 2. "Колонія" 3. "Елементарно" 4. "Останнє королівство" Кінографік: субота - 1-2 нових стрічки та 1 з "золотого запасу" неділя - 1 новий фільм та 2-3 стрічки з "золотого запасу"

Отзыв на фильм «Сестра Кэрри» Пронзительная драма, камерная, сдержанная и неподражаемо тонкая. Она полностью передаёт дух прозы Драйзера, и даже то настроение, те эмоций, которые окутывают тебя при чтении его книг, как будто утягивающие тебя в омут... Многочисленные не слишком позитивные отзывы меня немного пугали, но уже с первых минут стало понятно: опасения напрасны. Смесь эмоциональности и наивности Дженнифер Джонс прекрасно раскрыла персонаж Кэрри, а сэр Лоуренс Оливье был не просто на высоте: отчаяние, обреченность, усталость и безнадежность, гордость и одержимость благодаря его мастерству чувствовались ещё острее. История о Кэрри из-за магнетизма Оливье стала историей о Джордже. О его отчаянно попытке ухватить хоть крупицу счастья, проигранной с самого начала. Это история разрушенных судеб без прикрас, без розовых очков и романтических иллюзий. Драма чистая, остро-социальная и остро-психологическая, рассказанная мастерски и тонко, с нарастающим напряжением, обрывающаяся...

Отзыв на фильм «Мистер Дидс переезжает в город» Когда я бралась за этот фильм и выбирала именно его в жанре «Комедия» в «Игре в классики», я ожидала чего-то легкого, не слишком интересного и смешного. А получила сплошное удовольствие от умного, немного грустного, мастерски снятого старого фильма, который по праву можно назвать одним из лучших. Его герой, который вроде бы должен был быть глупым и недалёким провинциалом, оказался одним из самых обаятельных, очаровательных персонажей в истории кино - добрым, благородным, харизматичным, умным... Возможно, все дело в Гарри Купере, в которого влюбляешься с первого кадра, и в его невероятном магнетизме, но мистер Дидс, со всеми его стихами, хуком справа и сердечностью пленяет. История неожиданного обретения состояния и человека слишком хорошего и доброго для нашего безразличного мира совсем не смешная. Она тонко и глубоко рассказывает нам о жестокости и глупости, корыстности и цинизме, окружающих нас на каждом шагу. Об утраченной п...

Отзыв на фильм «Продавец дождя» Если вы ищите в эпохе Золотого Голливуда милые, добрые и может слишком наивные, но очень теплые фильмы, то «Продавец дождя» вам понравится. Это не шедевр, но очень хороший фильм для отдыха воскресным днем, доставляющий удовольствие и не лишённый смысла. Во многом все решает обаяние Берта Ланкастера, но его харизма - лишь бриллиант, венчающий эту ленту с особой атмосферой. Это фильм о том, что нужно мечтать и верить, за обыденным видеть прекрасное, и в каждом видеть красоту. О том, что правда - это то, во что ты веришь. У каждого своя. И если ты веришь в чудеса - они с тобой и происходят. И изменить себя можем только мы сами. История цельная и наполненная, с хорошими, остроумными диалогами, сбалансированная, с забавными деталями. Одна езда в кабриолете по кругу в поле и красная шапочка подруги Джимми окрашивают фильм в особые тона. А таких мелочей, таких красок много. От скептика Ноя, такого себе образца всех практичных и разумных людей, до...

Отзыв на фильм «На север через северо-запад» Каҡой-то легкий для Хитчкока фильм. Точнее, легковесный. Никакого саспенса, триллера, напряжения… Мастерски снятый, он не позволяет насладиться приключением со шпионским уклоном по причине какой-то беспредельной наивности, стереотипности, а порой абсурдности. Фильм совсем не интригует, а порой даже неуместно весел (и далеко не благодаря юмору главного героя). Этот фильм пленяет с титров, с графики, сменяющейся на строгие окна небоскрёба, но к финалу растрачивает свою магию. Безупречные панорамы и визуальное совершенство, идеальный баланс визуальной сдержанности и выразительности подвластен только мэтру. Работают даже пейзажи, закаты и поезд. И чистота картинки во многом спасает сюжет. Как ни странно, не становится скучно даже во время бесконечного стояния у дороги. А вот во время активных сцен - скучно до безумия. У Хичкока работает отсутствие событий, работает романтика, но почему-то не работает экшн. В общем банальная история шпион...

Отзыв на фильм «Цвет граната» Параджанов для меня всегда был художником от кино. Абстрактный экспрессионист и импрессионист одновременно, вместо красок и холста использующий киноискусство. И та техника, тот инструментарий, который уже просматривался в «Тенях забытых предков» вылилось в нечто совершенно новое в «Цвете граната». Статика кадра, в которой буквально взрываются все движения, приобретают новую глубину взгляды, все наполняет особым символизмом. Цвет, предметы и даже линии превращаются в действующих лиц едва ли не более значимых, чем люди в кадре. Завораживающее течение красок и постоянно повторяющиеся детали - от движения маятника (или церковного звона…), до петуха, кружева, ковров и книг - и сцены, меняющие лишь цвет, потрясающая скульптурная статика поз и вереница образов в этой картине со строгой хронологией, но без сюжетной линии обрушивают на вас вихрь эмоций. Даже ветер здесь превращён в инструмент. Просмотр ленты, переплетающий поэзию и визуализацию, раскр...

На Movielib проходять чудові ігри для сінефілів. І хоч я там новенька, у декількох я приймаю участь. Моя перша кіногра - чудова й дивовижно актуальна « Гра в класики ». У рамках туру кожен дивиться 5 стрічок, які обирає по клітинкам «класиків». Моя заявка на просту гру (якщо встигну, обов'язково візьму участь у складній версії): 1 ход – Цвет граната (Параджанов, 1968) 2 ход – На север через северо-запад (Хичкок, 1959) 3 ход – Сестра Кэрри (Уильям Уайлер, 1952) 4 ход – Продавец дождя (Кино 50-х, 1956) 5 ход – Мистер Дидс переезжает в город (1936) Побажаєте мені удачі?

Так рідко сьогодні вдається знайти шедевр, що коли він таки трапляється тобі серед забутих фільмів, хочеться плакати від щастя. Один з найбільших скарбів останнього часу - дивовижна стрічка «Харві», що заслуговує на любов та овації. Я обрала саме її як перший фільм, офіційно врятований мною на MovieLib. Отзыв на фильм «Харви» В этом мире ты должен быть или очень разумен, или очень приветлив. Много лет я был очень разумен. Рекомендую приветливость. Иногда даже опытным синефилам попадаются настоящие сокровища. И «Харви» - именно сокровище. Найденное на задворках рейтингов кинокритиков, запыленное и незаслуженно забытое. Это удивительный фильм, который становится частью тебя и согревает тебя, одновременно погружая в то состояние светлой грусти, которое присуще лишь шедеврам. Как описать его? Как измерить? Это комедия, безусловно, дарящая минуты искреннего веселья, с тонким, умным юмором. Но и приносящая вам эмоции столь живые и яркие, столь разноплановые, что после просм...

Це міг бути кращий серіал в історії. За масштабом - зйомки, сміливості, змістовності, якості, наповнення він міг стати Великим. І він таким і був у ті короткі моменти, коли історії текли й розповідали самі себе. Коли магії ніщо не заважало. Коли фантастичний саунд доводив твій пульс до тривожної частоти, а потім знов заколихував чарівністю поглядів. У ті дві серії, які зрежисував Тиквер, які промайнули начебто одна миттєвість і після яких ти знов згадував, що потрібно дихати в нормальному ритмі, що ти все ще тут, на улюбленому дивані. Це міг бути Великий проект. Міг, але не став. Причому не став через дрібниці, короткі, не обов'язкові й від того ще безглуздіші.  Є табу, які в художньому кіно не переходять. Навіть Тарантіно. Одне з найважливіших - зйомки пологів крупним планом. Навіть у найбрутальніших стрічках ніхто собі цього не дозволяв. До Вачовскі. Гіперреалізм - не прикриття для порушення цього табу. Бо для сенсу стрічки, розкриття задуму й історії в цьому не було н...

Коли "Моцарт з джунглів" для всіх неочікувано тріумфував на "Золотому Глобусі", я самовдоволено задерла носа. Тому що я казала і повторюю сьогодні - це один з кращих серіалів в історії. Блискучий шедевр, з повітряною легкістю маніпулюючий багатошаровим вмістом і приховуючий такі глибини, які й не снилися кращим драмам. І перший серед кращих породжень нової хвилі комедій, що на ділі виявляються зовсім не комедіями. Тенденція відходу з ефіру звичайних і часто неймовірно стереотипізованних ромкомів та ситкомів - чудова. І в першу чергу тому, що на їхнє місце приходять серіали нові. Де за жартами криються далеко не смішні роздуми, посили, глибинні й гострі проблеми. Комедії, дивлячись які ти не просто відпочиваєш, а збагачуєшся, ростеш. Які перестали бути просто витраченим часом. До таких, безсумнівно, належать "Грейс та Френкі" (неочікуваний проект з Джейн Фондою та Лілі Томлін, справжня насолода),  "Остання людина на Землі", і розк...