Marvel vs DC. Чому "Агент Картер" - краще від перших, а "Флеш" - від других. А “Джессіка Джонс” та “Шибайголова” - даремна трата часу
Коміксові суперсвіти активно розширюють свою присутність і на великих, і на телеекранах. І з однаковою недолугою конвеєрністю, заштампованістю та посередністю. І навіть те, що здається свіжим вітром, перетворюється на пшик. За двома приємними виключеннями. Та все по порядку.
Марвел. Марвел. Потроху набридаючий Марвел. «Агенти Щ.И.Т» навіть не рятувала харизма Коулсона. Нудно, банально і нецікаво. Ніяковита ніяковість. За одним “але”: третій сезон, який я тільки почала переглядати, здивував якимось свіжим подихом. А епізод, повністю присвячений перебуванню Джемми на далекій планеті, просто закохав і став однозначно кращим з усіх 50 з гаком переглянутих серій. І раптом “Щ.И.Т” почав подавати надії. Та про нього судити будемо у свій час - після завершення сезону. А поки що - про героїв інших епох.
Серіали, що начебто мали перегорнути нову сторінку похмурого коміксу - «Шибайголова» і «Джессіка Джонс», нічого нового за великим рахунком не внесли. Похмурі до параноїдальності, нудні (і цієї нудноти не перекреслює навіть краса зйомки), занадто однотональні і по емоціям, і по атмосфері, з безликим діалогами і буксуючим, немовби застрягнувшим сюжетом, який між хорошим початком й не таким вже насиченим кінцем нагадує 12 порцій занадто рідкого бульйону, який змушений ковтати від сірої безнадійності. Занадто сіро. Занадто похмуро. Занадто ніяковито.
Єдиний світлий і розважальний з серіалів Марвелу - “Агент Картер”. Вона старомодна до чарівності, свіжа, зі здоровим гумором, трохи гротескна, не соромиться не надто видатного бюджету і скромних фонів, та по-справжньому переповнена ентузіазмом. Дивовижна Холлі Атвелл, неповторний у ролі Джарвіса Д'Арсі, обмежена десятком кількість серій і здатність добре посміятися над усіма своїми недоліками... Це маленький старомодний ковток свіжого повітря, чудовий, легковажний, цікавий, зі своїм шармом серіал для відпочинку. У якому все найкраще - у персонажах. І вони цілком виправдовують таку ставку.
А тепер - до DC. Вічно наздоганяючі та вічно недолугі, надто серйозно і пафосно ставлячись до чоловіків в тріко і тупих штампів вони не викликають ніякого ентузіазму. Чомусь вважаючи, що вони занадто поважні, щоб сміятися над очевидно тупими моментами, самі DC вбивають свій потенціал. У мене складні стосунки з головними конкурентами Марвел. Бо не можна з такою серйозністю ставитися до коміксів на зразок Супермена чи Людини-Павука. Відсутність іронії і вміння сміятися над собою прирікає мене на роздратування від перегляду будь-якого продукту. І “Стріла” - це вершина всього, що є неправильного у DC. Симпатичний актор, який грає як поліно, абсолютно беземоційний і дерев'яний, дратуюча атмосфера, жахливий сценарій, подача, що нагадує славнозвісні “Таємниці Смолвілля” — оскомину набиває усе. І нові дітища, зокрема ну вже зовсім неадекватна “Супергерл”, яку доречніше назвати “Привіт, Смолвіль”, іще гірші. І особливо - “Готем”, що взявши палітру і стиль серйозного коміксу розповідає все так, як розповідав завжди, з абсолютною серйозністю роздивляючись персонажів і захлинаючись своїм власним пафосом. Відразливий, нікчемний і банальний, що лише підкреслюється нудним сюжетом.
Отож від творців найгіршого телепродукту у моєму рейтингу чекати дива не доводилось. Та коли вони почали знімати “Флеш”, я не встояла і вирішила кинути оком на комікс, який так чарував мене в дитинстві. І сталося найбільше диво: цей серіал дійсно став одним з кращих телепродуктів у коміксовому кінопросторі загалом. Грант Гаскін, дивовижно емоційний та чарівний актор, який змушує тебе буквально не відриватися від екрану. Знаючи, наскільки я не люблю молодих і незрілих акторів, моя реакція дивовижна. Та головне — у “Флеші” розуміють межі власних можливостей і довіряють глядачеві. Навіть допускаючи очевидні промахи, автори швидко виправляються і відразу повертають той градус пригод і напруги, який вдало контрастує з кіноцитатами Сиско і милими, інколи смішними моментами. “Флеш” теж наївний, але зовсім по-іншому. Він вдався, бо він справжній. Емоційний. Свіжий. Яскравий і непідробний. Бо тепло і добро, яке випромінює Гаскін, чудово підкреслюються його безпосередністю й відвертістю. Бо це персонаж, за якого вболіваєш, який тобі справді подобається, з яким хочеться првоетси кіновечір. Живий і емоційний. Та й другорядні персонажі радують. Особливо детектив, який здатний зачарувати кого завгодно, навіть мою прискіпливу маму. У “Флеші” ніхто не корчить серйозну міну. не намагається нагнати пафосу й пустого задавання на порожньому місті. Це просто милий, добрий і справжній, відвертий і щирий серіал. Який дуже швидко й дуже легко полюбити.
Серіали, що начебто мали перегорнути нову сторінку похмурого коміксу - «Шибайголова» і «Джессіка Джонс», нічого нового за великим рахунком не внесли. Похмурі до параноїдальності, нудні (і цієї нудноти не перекреслює навіть краса зйомки), занадто однотональні і по емоціям, і по атмосфері, з безликим діалогами і буксуючим, немовби застрягнувшим сюжетом, який між хорошим початком й не таким вже насиченим кінцем нагадує 12 порцій занадто рідкого бульйону, який змушений ковтати від сірої безнадійності. Занадто сіро. Занадто похмуро. Занадто ніяковито.
Єдиний світлий і розважальний з серіалів Марвелу - “Агент Картер”. Вона старомодна до чарівності, свіжа, зі здоровим гумором, трохи гротескна, не соромиться не надто видатного бюджету і скромних фонів, та по-справжньому переповнена ентузіазмом. Дивовижна Холлі Атвелл, неповторний у ролі Джарвіса Д'Арсі, обмежена десятком кількість серій і здатність добре посміятися над усіма своїми недоліками... Це маленький старомодний ковток свіжого повітря, чудовий, легковажний, цікавий, зі своїм шармом серіал для відпочинку. У якому все найкраще - у персонажах. І вони цілком виправдовують таку ставку.
А тепер - до DC. Вічно наздоганяючі та вічно недолугі, надто серйозно і пафосно ставлячись до чоловіків в тріко і тупих штампів вони не викликають ніякого ентузіазму. Чомусь вважаючи, що вони занадто поважні, щоб сміятися над очевидно тупими моментами, самі DC вбивають свій потенціал. У мене складні стосунки з головними конкурентами Марвел. Бо не можна з такою серйозністю ставитися до коміксів на зразок Супермена чи Людини-Павука. Відсутність іронії і вміння сміятися над собою прирікає мене на роздратування від перегляду будь-якого продукту. І “Стріла” - це вершина всього, що є неправильного у DC. Симпатичний актор, який грає як поліно, абсолютно беземоційний і дерев'яний, дратуюча атмосфера, жахливий сценарій, подача, що нагадує славнозвісні “Таємниці Смолвілля” — оскомину набиває усе. І нові дітища, зокрема ну вже зовсім неадекватна “Супергерл”, яку доречніше назвати “Привіт, Смолвіль”, іще гірші. І особливо - “Готем”, що взявши палітру і стиль серйозного коміксу розповідає все так, як розповідав завжди, з абсолютною серйозністю роздивляючись персонажів і захлинаючись своїм власним пафосом. Відразливий, нікчемний і банальний, що лише підкреслюється нудним сюжетом.
Отож від творців найгіршого телепродукту у моєму рейтингу чекати дива не доводилось. Та коли вони почали знімати “Флеш”, я не встояла і вирішила кинути оком на комікс, який так чарував мене в дитинстві. І сталося найбільше диво: цей серіал дійсно став одним з кращих телепродуктів у коміксовому кінопросторі загалом. Грант Гаскін, дивовижно емоційний та чарівний актор, який змушує тебе буквально не відриватися від екрану. Знаючи, наскільки я не люблю молодих і незрілих акторів, моя реакція дивовижна. Та головне — у “Флеші” розуміють межі власних можливостей і довіряють глядачеві. Навіть допускаючи очевидні промахи, автори швидко виправляються і відразу повертають той градус пригод і напруги, який вдало контрастує з кіноцитатами Сиско і милими, інколи смішними моментами. “Флеш” теж наївний, але зовсім по-іншому. Він вдався, бо він справжній. Емоційний. Свіжий. Яскравий і непідробний. Бо тепло і добро, яке випромінює Гаскін, чудово підкреслюються його безпосередністю й відвертістю. Бо це персонаж, за якого вболіваєш, який тобі справді подобається, з яким хочеться првоетси кіновечір. Живий і емоційний. Та й другорядні персонажі радують. Особливо детектив, який здатний зачарувати кого завгодно, навіть мою прискіпливу маму. У “Флеші” ніхто не корчить серйозну міну. не намагається нагнати пафосу й пустого задавання на порожньому місті. Це просто милий, добрий і справжній, відвертий і щирий серіал. Який дуже швидко й дуже легко полюбити.
Коментарі
Дописати коментар