Це міг бути кращий
серіал в історії. За масштабом - зйомки, сміливості, змістовності, якості,
наповнення він міг стати Великим. І він таким і був у ті короткі моменти, коли
історії текли й розповідали самі себе. Коли магії ніщо не заважало. Коли
фантастичний саунд доводив твій пульс до тривожної частоти, а потім знов
заколихував чарівністю поглядів. У ті дві серії, які зрежисував Тиквер, які
промайнули начебто одна миттєвість і після яких ти знов згадував, що потрібно
дихати в нормальному ритмі, що ти все ще тут, на улюбленому дивані. Це міг бути
Великий проект. Міг, але не став. Причому не став через дрібниці, короткі, не
обов'язкові й від того ще безглуздіші.
Є табу, які в художньому кіно не переходять.
Навіть Тарантіно. Одне з найважливіших - зйомки пологів крупним планом. Навіть
у найбрутальніших стрічках ніхто собі цього не дозволяв. До Вачовскі.
Гіперреалізм - не прикриття для порушення цього табу. Бо для сенсу стрічки,
розкриття задуму й історії в цьому не було ніякої потреби. І ця деталь
перекреслює більше, ніж будь-які інші. Можна навіть закрити очі на наймасовішу й зовсім не обов'язкову сцену
групового сексу. Можна навіть забути страпони, що крупним планом тулили перед
наші обличчя. І навіть занадто близькі ракурси деяких оголених частин тіла
одного й того ж героя. Та є речі дійсно неприпустимі. І що більш вагомо:
невиправдані. З першої серії й напротязі усіх епізодів, зрежисованих Вачовскі,
було враження, що замість важливих цілей нам на голову виливають якісь особисті
"пунктики". Що зацикленність на проблемі носить параноїдальний,
нав'язливий і зовсім не об'єктивний характер. Цей проект міг стати криголамом,
перевернути сучасне телебачення, зітерти кордони, змінити суспільні настрої і
думки, у багатьох розтопити нетерпимість й упередження. Адже актори настільки
блискучі, що з перших поглядів між ними виникає магія. Суміш жанрів і сюжетів.
культур і стереотипів дарує неймовірний калейдоскоп, в якому кожна деталь
постає частиною цілого. І що з цим скарбом, з персонажами, яких неможливо не
полюбити, сюжетом, що не може не затягти зробили В.? Вбили деталями усе хороше.
Навіть ті з нас, хто є найбільшим гуманістом, без відрази не зможуть реагувати
на оці самі "дрібниці". А що говорити про тих, хто і так не зовсім
терпимий до ЛГБТ-тематики? І єдине, що я повторювала після кожного їх епізоду:
"Навіщо?" З яких пір опущеного погляду недостатньо, щоб зрозуміти, на
що дивиться жінка у присутності оголеного чоловіка? Треба лише крупний
план?!... Та головне питання інше. Невже власні таргани не можна відкинути в
сторону заради мети? Принаймні, зрозуміло, чому "Юпітер" вийшов саме
таким ніяким... Виявляється, й 10 секунд
можуть зіпсувати блискучу роботу. У чомусь геніальну.
І помирити ні в голові,
ні в серці оцей контраст між розчаруванням й неприємним осадом і неповторністю
й величу, захопленням персонажами й втягненністю в сюжетні лінії я не можу й
досі. За чудових акторів, за магію "Неу-Неу" Тиквера, за
проникливість і красу я можу сказати лише дякую. Та оті маленькі відразливі
деталі стали найбільшим розчаруванням року. А можливо й десятиліття
Коментарі
Дописати коментар