Щоденник звичайного кінолюба

Коли телеканал Fox Life уперше запустив рекламу нового серіалу “Люцифер”, який і так стояв у моєму списку весняних переглядів, дві цитати із “Зоряних воєн” у одному промо ясно говорили: або вони таки мають почуття гумору і смаку і буде якась чудова смакота, або це буде розчарування. Скепсис людини, яка називає себе сінефілом, уперто наполягав на останньому. А виявилося, що “Люцифер” - то суцільне муркотливе задоволення. І напевно, перший і єдиний продукт, де мені взагалі байдуже, що мова йде про янголів, демонів та Диявола у плоті. Бо кожний діалог, кожна фраза, як і харизма акторів створюють чудовий продукт для вечірнього відпочинку. З посмішками, смішками і задоволеними кивками. Коли у сценаристів є почуття гумору, і вони таки розуміють, яким має бути герой у не зовсім серйозному жанрі, то і тобі задоволення гарантовано. Це одна з кращих комікс-екранізацій. Свіжа, насичена, не бездоганна, але безмежно приємна у перегляді і переповнена особливою атмосферою. Приємний, неочікуваний, а...

Отзыв на фильм «Королевская свадьба» Это мог бы быть хороший мюзикл. Легкий, воздушный, забавный, со можеством трогательных деталей. Если бы 90% времени не занимали хореография и пение (точнее, если бы они были органично вплетены в канву истории, а не смотрелись просто отдельной хореографией, разбавляющей может и забавную, но все же ҡоротометражку). Если бы история была рассказана более небанально. Если бы, если бы... А так сюжет казался скорее дополнением к великолепной хореографии, чем наоборот. Фред Астер как всегда воздушен, неподражаем и абсолютно непривлекателен. Второстепенные персонажи хороши. Но в общем и целом этот мюзикл уступает коркурентам и не зря я обходила его стороной раньше. В истории о работающих вместе брате и сестре, их путешествии с гастролями в Англию в Сезон свадеб, небанальной встрече со своими возлюбленными почему-то не работала даже красота номеров, не было магии. И все тут. Мне, любительнице мюзиклов почти всех мастей, не хватило магии. tetyanka-s...

З приходом весни й приємним сюрпризом у вигляді перемоги у попередній «Грі в класиці» (ще й яким приємним!) почався новий тур, який буде тривати всю весну. І звісно я буду приймати участь - розширювати діапазон, вишукувати скарби й переглядати забуті перлини. Моя нова заявка включає п'ять стрічок  чудово розмаїтих по жанрах

Коміксові суперсвіти активно розширюють свою присутність і на великих, і на телеекранах. І з однаковою недолугою конвеєрністю, заштампованістю та посередністю. І навіть те, що здається свіжим вітром, перетворюється на пшик. За двома приємними виключеннями. Та все по порядку. Марвел. Марвел. Потроху набридаючий Марвел. «Агенти Щ.И.Т» навіть не рятувала харизма Коулсона. Нудно, банально і нецікаво. Ніяковита ніяковість. За одним “але”: третій сезон, який я тільки почала переглядати, здивував якимось свіжим подихом. А епізод, повністю присвячений перебуванню Джемми на далекій планеті, просто закохав і став однозначно кращим з усіх 50 з гаком переглянутих серій. І раптом “Щ.И.Т” почав подавати надії. Та про нього судити будемо у свій час - після завершення сезону. А поки що - про героїв інших епох. Серіали, що начебто мали перегорнути нову сторінку похмурого коміксу - «Шибайголова» і «Джессіка Джонс», нічого нового за великим рахунком не внесли. Похмурі до параноїдальності, нудні (...

Коли одного суботнього вечора я, втомившись від кінорозчарувань, вирішила довіритись долі і просто ввімкнула один з телеканалів, я знову повірила в побутову магію. Бо інакше ніж провидінням те, що саме того вечора показували “Осінню сонату”, назвати важко. Цю стрічку, як і творчість Інгмара Бергмана загалом, я доволі довго оминала й уникала. Я боялася типової для неокласиків важкості, пронизливої параноїдальності, тривожної подавлюючої палітри емоцій і фарб. А врешті побачила одну з найдивовижніших режисерських робіт. Глибоку, багатошарову, проникливу до болю, безмежно трансцендентну та невимовно прекрасну. Це дивовижний мистецький твір, що просто затягує тебе у такі глибини думки й майстерності, що на перегляді боїшся вдихнути повітря. Проста форма, надзвичайно лаконічний сюжет, а в ному - проблеми такої величини й глибини, що схожі на лавину. Це всього лиш історія приїзду успішної піаністки-матері до своєї дочки, яка декілька років тому втратила сина, таємно від матері...

Серіали, що повернули жанр фантастики на екрани, наповнили мій кінорік неймовірно приємними хвилинами. Назвати проекти, що зараз виходять у неймовірній кількості, якісними й бездоганними, частіше всього не можна. Але це фантастика, справжня, трохи відчайдушна, трохи повторювальна, яка нарешті знову знайшла  шлях на наші екрани. Від “Кіллджойс” до “Темної матерії”, від занадто вже точного “Кінця дитинства” до цілковито попсової “Хроніки Шаннари”, розчарувавших “Чарівників”, наївних і прохідних “Сшивателів” до міцної і похмурої “Колонії” - фантастики у всіх проявах стільки, що щомиті боїшся, як би ця казка не закінчилася. Часи, коли вартих уваги проектів не набиралося і 2 за рік, на щастя, минули. І залишається лише вірити, що назавжди. Бо якщо і є жанр, який вартий розвитку й популярності, то це фантастичні кіносвіти. Деякі з перелічених серіалів більш ніж заслуговують на відгук. Та на все часу, як завжди, не вистачає. І у цьому радісному посту я хочу зупинитися лише на одному тв...