Для першого посту в цьому році я довго берегла місце, та, зрештою, велике кіно перетягнуло ковдру на себе не зовсім, віддавши пальму першості кращому серіалу. Як то кажуть, серіалізм уже тут 😊. Та нині вся увага - на старого друга.
Неочікувано, та «Капітан Фантастик» став для мене катарсисом. Неймовірна робота Віго Мортенсена, який перевернув душу й витягнув на поверхню потаємне. Робота, за яку він мав отримати Оскара. І стрічка, яка вийшла чимось більшим, ніж мала б бути. Настільки більшим, що усвідомити все, відчути, переварити неможливо.
Від цієї стрічки я майже нічого не очікувала крім хіба що чудового артхаусу і роуд-муві. Але уже з перших хвилин перегляду стало зрозуміло: «Капітан Фантастик» поставить проблеми гостріші, ніж були заявлені на поверхні чи можна було б подумати з трейлерів. Із стрічки про проблеми сучасного виховання, відсутність навичок дійсно потрібних у житті і знань, які повинні бути у кожної людини, питання про те, якою повинна бути або, що головне, точно не повинна бути система навчання і виховання дітей - лише одна з багатьох граней цього фільму. Адже «Капітан Фантастик» - то кіно про набагато більше. Про близькість між батьками і дітьми (й людьми в принципі), про розуміння, взаєморозуміння, про сімейну етику про довіру, людяність, емпатію... Про все те, що усе наше суспільство втратило сьогодні І чого йому насамперед бракує. Ця стрічка сприймається одночасно як ковток свіжого повітря, міцний удар у сонячне сплетіння й стрибок у пітьму. Вона піднімає багато занадто багато культурологічних, філософських, соціальних прошарків, витягує з безодні на світло питання зовсім не модні, але як ніколи актуальні.
Абсолютно всі акторські роботи можна назвати видатними. Та все ж ти тонеш у відвертості Віго Мортенсена і його погляді, і не можеш виплити з тих відвертостей назад. Наразі мені важко згадати акторську роботу такого ж рівня, настільки емоційно сильну і поглинаючу.
Не знаю як для вас, а для мене актори «Володаря перснів» давно стали рідними. Це як сім'я, якій залишаєшся вірним незалежно від обставин. І рівня роботи. Мені здавалося, що Мортенсен зробив великий крок вперед у «Дорозі». Та те, що він демонструє нам в «Капітан Фантастик» просто перевертає уявлення про нього як про актора. Я не можу сказати, що колись сприймала його як поганого актора, та він завжди щось як ніби приховував, не відкривав всіх дверей, так би мовити, був трішки відстороненним і не підпускав до свого внутрішнього світу. І ось, у цій скромній стрічці скромного нібито режисера, було абсолютне враження того, що всі шори зірвано, що він постає у всій своїй глибині, що у цій стрічці мова йде не лише про неймовірний акторський талант і вміння вживатися у свого персонажа, але про щось глибоко особисте. Навряд чи можна залишитись байдужим до цілого Всесвіту емоцій, переживань, почуттів, тієї суміші болю і любові, які він демонструє подекуди одними очима. Лаконічно, та все ж невимовно емоційно. По-своєму, абсолютно неочікувано. У ЦІЙ ролі ЦЕЙ актор робить фільм чимось набагато більшим.
Немає нічого кращого, ніж коли стрічка, від якої ти і так очікуєш чогось хорошого, виявляється шедевром і перевершує всі твої сподівання. І робить це не банальними засобами, а неповторно і невимовно просто, щиро й відверто. Коли просто Road Movie, камерна драмеді перетворюється на щось набагато більше...
І дивлячись на недолугість й порожнечу, на дешеві вкрадені па, які хвалять усі хто тільки можна у не заслуговуючого жодного хвалебного слова «Лалаленді», похитуючи головою в такт банальним повторам і думкам усього вкупі іншого оскарівського кіно, яке не говорить нам нічого нового, приходить ясне розуміння, що, можливо, «Капітан Фантастик» був єдиною стрічкою оскарівської гонки, яка по наповненню заслуговувала навіть не однієї нагороди.
Коментарі
Дописати коментар