Щоденник звичайного кінолюба

З приходом весни й приємним сюрпризом у вигляді перемоги у попередній «Грі в класиці» (ще й яким приємним!) почався новий тур, який буде тривати всю весну. І звісно я буду приймати участь - розширювати діапазон, вишукувати скарби й переглядати забуті перлини. Моя нова заявка включає п'ять стрічок  чудово розмаїтих по жанрах

Коміксові суперсвіти активно розширюють свою присутність і на великих, і на телеекранах. І з однаковою недолугою конвеєрністю, заштампованістю та посередністю. І навіть те, що здається свіжим вітром, перетворюється на пшик. За двома приємними виключеннями. Та все по порядку. Марвел. Марвел. Потроху набридаючий Марвел. «Агенти Щ.И.Т» навіть не рятувала харизма Коулсона. Нудно, банально і нецікаво. Ніяковита ніяковість. За одним “але”: третій сезон, який я тільки почала переглядати, здивував якимось свіжим подихом. А епізод, повністю присвячений перебуванню Джемми на далекій планеті, просто закохав і став однозначно кращим з усіх 50 з гаком переглянутих серій. І раптом “Щ.И.Т” почав подавати надії. Та про нього судити будемо у свій час - після завершення сезону. А поки що - про героїв інших епох. Серіали, що начебто мали перегорнути нову сторінку похмурого коміксу - «Шибайголова» і «Джессіка Джонс», нічого нового за великим рахунком не внесли. Похмурі до параноїдальності, нудні (...

Коли одного суботнього вечора я, втомившись від кінорозчарувань, вирішила довіритись долі і просто ввімкнула один з телеканалів, я знову повірила в побутову магію. Бо інакше ніж провидінням те, що саме того вечора показували “Осінню сонату”, назвати важко. Цю стрічку, як і творчість Інгмара Бергмана загалом, я доволі довго оминала й уникала. Я боялася типової для неокласиків важкості, пронизливої параноїдальності, тривожної подавлюючої палітри емоцій і фарб. А врешті побачила одну з найдивовижніших режисерських робіт. Глибоку, багатошарову, проникливу до болю, безмежно трансцендентну та невимовно прекрасну. Це дивовижний мистецький твір, що просто затягує тебе у такі глибини думки й майстерності, що на перегляді боїшся вдихнути повітря. Проста форма, надзвичайно лаконічний сюжет, а в ному - проблеми такої величини й глибини, що схожі на лавину. Це всього лиш історія приїзду успішної піаністки-матері до своєї дочки, яка декілька років тому втратила сина, таємно від матері...

Серіали, що повернули жанр фантастики на екрани, наповнили мій кінорік неймовірно приємними хвилинами. Назвати проекти, що зараз виходять у неймовірній кількості, якісними й бездоганними, частіше всього не можна. Але це фантастика, справжня, трохи відчайдушна, трохи повторювальна, яка нарешті знову знайшла  шлях на наші екрани. Від “Кіллджойс” до “Темної матерії”, від занадто вже точного “Кінця дитинства” до цілковито попсової “Хроніки Шаннари”, розчарувавших “Чарівників”, наївних і прохідних “Сшивателів” до міцної і похмурої “Колонії” - фантастики у всіх проявах стільки, що щомиті боїшся, як би ця казка не закінчилася. Часи, коли вартих уваги проектів не набиралося і 2 за рік, на щастя, минули. І залишається лише вірити, що назавжди. Бо якщо і є жанр, який вартий розвитку й популярності, то це фантастичні кіносвіти. Деякі з перелічених серіалів більш ніж заслуговують на відгук. Та на все часу, як завжди, не вистачає. І у цьому радісному посту я хочу зупинитися лише на одному тв...

У березні графік перегляду буде більш насиченим. Я встигла переглянути «Останнє королівство» та «Агента Картер», графік переглядів сильно скоротився. Субота та неділя, як і раніше, присвячені художнім стрічкам. З понеділка по п'ятницю - час серіалів. Серіали на запас і вільний час У основному списку: Понеділок - «Люди» та «Люцифер» Вівторок - «Грань» та «Сліпа зона» Середа - «Колонія», «Анатомія пристрасті» та «Агенти Щ.И.Т» Четвер - «Елементарно», «Касл» та «Таємниці Лаури» П'ятниця - «Хроніки Шаннари» та «Нічний адміністратор»

Отзыв на фильм «Зайчик» Милый, местами даже очаровательный, но для меня слишком затянутый и не совсем зрелый фильм. Может, даже немного устаревший... История о робком, скромном и нерешительном гримере Зайчике и его трансформации после мнимого смертельного диагноза смотрится легко. На фоне комических и не очень перипетий тонко и деликатно раскрывается канцелярщина, колко подмечаются тенденции системы. И путешествие героя по коридорам этой системы, которое легко узнать и в наше время, вызывает немало грустных усмешек. Тонкий юмор очень хорош, а продемонстрированные колоритные обитатели театра, как и нелепый спектакль стали особой изюминкой ленты. Но несмотря на далеко не пустую историю смотреть все же не слишком интересно. Приятно, но не более того tetyanka-shum , http://www.movielib.ru/review/12843

Отзыв на фильм «Женщина есть женщина» Я не большая поклонница Годара в принципе, но если что ему и удается, то это серьезные драмы, лишенные всякой игривости. Это, пожалуй, самый легковесный его фильм. Самый пустой. И самый банальный. Полный китчевости, водевильности, какой-то поп-артовости, пустоты, штамповости и совершенно раздражающей игры с саундом. Но с этого режущего по ушам обрывания песен раздражение только начинается. Сама «проблема», заложенная в основу ленты, выглядит не то что неактуально, а нелепо. Жена хочет ребенка, муж - нет, в ход идут банальные уловки и такие же банальные сюжетные висты... Актерская игра не вызывает ни одной приятной эмоции, а музыкальность выглядит скорее как издевательская экспрессивность. Слишком самоуверенно, слишком влюблено в собственную технику, слишком уж показно. Мало сути, зато много формы. Оригинальность - это не всегда хорошо. И не всегда оправдано. И новаторство как самоцель не делает ленты великими. Эту так точно. Даже единственн...

Отзыв на фильм «Иезавель» Этот фильм был бы хорошей историей о жестокосердной, взбалмошной и эгоистичной южанке, которой ее игры стояли жениха, любви, уважения, о ее дороге к искуплению и прощению, если бы не 2 «но». Первое - совершенно нелепые моменты с пением с рабами, эдакой фамильярности и радужности и одновременным «зайди в дом с другой стороны». Вторая - Бетт Дэвис. Я соглашусь с Дэвидом Селзником: Она не подходит на эту роль также, как и на роль Скарлетт О'Хары. Которую смело можно назвать второй главной героиней « Иезавели». Ведь каждым жестом, каждой ужимкой и даже поворотом головы Дэвис не раскрывает своего персонажа, а как будто доказывает всем и каждому, что в «Унесённых ветром» должна была играть она. Даже ее кокетство как будто сошло со страниц Маргарет Митчелл. И ничего, кроме раздражения и жалости, не вызывает. Она выбивает из ритма фильма, не дает насладиться прекрасно приписанными второстепенными персонажами, не дает окунуться в атмосферу. И даже ее решени...

Отзыв на фильм «Саратогская железнодорожная ветка» Забавно, в какие неприятности можно вляпаться, просто заговорим с кем-то на улице... Увлекательная, удивительно яркая лента, которая пленяет с первых минут. Тонкий юмор, хорошо прописанные персонажи, не слишком затянутый сюжет и очарование Нового Орлеана работают. В фильме есть недостатки (например, выбор актрисы на роль Анжелики смущает, как и переигрывание Ингрид Бергман). Самый большой «минус» - отсутствие химии между Бергман и Гарри Купером, причем к Куперу у меня претензий нет. Но лента столь хороша, что прощаешь даже это. Идеальный старый фильм для отдыха воскресным днем. История о приехавшей в Новый Орлеан Клео, желающий воздать обидчикам должное за изгнание матери, но повстречавшей в первый же день осуществления плана красавца-ковбоя в белой шляпе. Она долго цеплялась за свои иллюзии, за свою месть, стремление выйти замуж за богача, но в конце концов нашла себя. Два пройдохи, мошенника, вместе обретшие счастье. Очень хо...

Так вже сталося, що з оскарівським цейтнотом був тісно пов'язаний іще один: у день вручення дядечок закінчувався термін подання звітів у «Грі в класики». Я просто не могла не прийняти участь в ускладненій версії, і звісно подала заявку. Більше того, встигла вчасно все переглянути. У другій частині гри мене чекали: 6 хід - Саратогская железнодорожная ветка (1945, фільм с Інгрід Бергман, в звичайній версії - кіно 50-х) 7 хід - Иезавель (1938, Уільям Уайлер) 8 хід - Женщина есть женщина (1961, Жан-Люк Годар, в звичайній версії гри - Альфред Хічкок) 9 хід - Зайчик (1964, Леонід Биков) І про кожну з цих стрічок відзвітую окремо, як годиться