Щоденник звичайного кінолюба

Немає таких слів, епітетів чи захоплених компліментів,  які б змогли віддати належне цьому неймовірному серіалу.  Головний драматичний серіал сезону й головне відк...

Якщо згадати, що перший сезон серіалу Marvel ще можна було списати на посередні сценарії, абсолютно прохідні історії, не до кінця розкриті персонажі і загалом витерпіти через агента Коулсона, а другий сезон не викликав абсолютно нічого крім безмежного роздратування, то пояснити, чому я врешті решт вирішила дивитися 3 сезон «Агентів Щ.И.Т» мені не  буде не просто… Але так вже воно склалося, що одного не такого вже й чудового вечора середи я все-таки натиснула кнопку на пульті і ввімкнула початок трансляція сезону на FOX.  І, як не дивно, вже з першої серії відчувалося, що для серіалу настало нарешті якесь переродження.  Не скажу, що весь сезон був рівний, траплялись і невдачі,  але просідання на декілька серій все одно не змінило враження. Якась більш жива, розкута, відчайдушна атмосфера відчувалася з самого початку. Типові Marvelівські  жарти і насиченість сюжету нарешті запрацювали,  знов опритомніла харизма старих персонажів, а нові харизматичні герої ...

Коли у анонсах найцікавіших серіалів зимового сезону я бачила "повернення на наші екрани східних восточних єдиноборств" у серіалі "В  пустелі смерті" чомусь ніякого бажання приєднатися до поціновувачів у мене не виникало. Але примітка на жанр фантастики та студія (а якщо відверто, то те, що головним героєм серіалу був начебто безжальний воїн-самітник - всі знають що я до них у книжках нерівно дихаю) примусило мене таки спробувати подивитися цей серіал. І з перших хвилин, можна сказати, з першого титру охопила дивовижна радість. Правда, жодна анотація немає нічого спільного з сюжетом, що зовсім не про подорож воїна з хлопчаком. А по складний і жорстокий світ з його безжальною системою баронів і хиткою рівновагою сили. Короткий, але від того не менш змістовний, цей серіал є ідеальним візуальним втіленням заледве не цілого жанру бойової фантастики. Чудовий сценарій, ідеально підібрані актори, дивовижна краса бойових сцен та далеко не банальні сценарій. Та головне ...

Моя друга участь у Грі в класики  на MovieLib продемонструвала мені іще раз мою неготовність передивлятися заново фільми з числа класики радянського кіно. Я думаю, що для кожного свідомого громадянина на сьогодні повертатися у бік минулого, намагатися об'єктивно оцінити фільми, які викликають ледве не фізичне відторгнення занадто важко. А тим більше дивитися стрічки російських метрів. Усе, що було вартісного у нашому кіно і що можна сміливо віднести до рангу класики я вже давно передивилася і передивляюся без чиїхось вказівок. І вже точно задля цього не потрібно, щоб хтось приймав мої звіти. А наявність у кожному завданні Гри в классики обов'язково фільму вітчизняного метра змушує передивлятися те, до чого душа відверто не лежить. Саме тому найближчим часом я не збираюся приєднуватись до Гри в классики знову. Тим більше, що я і сама вже бачила стільки класичних фільмів, що шукати нові шедеври стає все важче, а дивитися посередності не завжди є на...

Ви памятаєте оті відчуття, коли вперше читали лицарський роман? Коли у дитинстві взяли до рук «Айвенго» чи твори Жюля Верна? Коли серце завмирало від благородства подумів, вчинків, чистоти душ? Так от, якщо ви не помітили раптом, то зараз усе це не в тренді. Зовсім. І кіно про таких людей вже не знімають. Тобто не знімали. Бо минулого року два серіали взяли й майже синхронно повернули лицарів на телеекрани. Думаю, ви вже здогадалися, що мову я веду про «Полдарк» та «Останнє королівство». Обидва - історичні, дещо старомодні, атмосферні та чарівні. Та якщо «Полдарк» свою магію втратив десь на середині сезону завдяки недолугості сценаристів, які просто втратили запал і розбавили водою всю красу, то історія про Утрехта Вандебурзського, брита, що був вихований данами, подарувала одну насолоду до останніх хвилин. Чудові другорядні персонажі, вміння тримати досить високий темп, не зриваючись на банальні подробиці, суміш романтики, історичності, перебільшень та сміливості - може, цей серіа...

Коли телеканал Fox Life уперше запустив рекламу нового серіалу “Люцифер”, який і так стояв у моєму списку весняних переглядів, дві цитати із “Зоряних воєн” у одному промо ясно говорили: або вони таки мають почуття гумору і смаку і буде якась чудова смакота, або це буде розчарування. Скепсис людини, яка називає себе сінефілом, уперто наполягав на останньому. А виявилося, що “Люцифер” - то суцільне муркотливе задоволення. І напевно, перший і єдиний продукт, де мені взагалі байдуже, що мова йде про янголів, демонів та Диявола у плоті. Бо кожний діалог, кожна фраза, як і харизма акторів створюють чудовий продукт для вечірнього відпочинку. З посмішками, смішками і задоволеними кивками. Коли у сценаристів є почуття гумору, і вони таки розуміють, яким має бути герой у не зовсім серйозному жанрі, то і тобі задоволення гарантовано. Це одна з кращих комікс-екранізацій. Свіжа, насичена, не бездоганна, але безмежно приємна у перегляді і переповнена особливою атмосферою. Приємний, неочікуваний, а...