Моя друга участь у Грі в класики на MovieLib продемонструвала мені іще раз мою неготовність передивлятися заново фільми з числа класики радянського кіно. Я думаю, що для кожного свідомого громадянина на сьогодні повертатися у бік минулого, намагатися об'єктивно оцінити фільми, які викликають ледве не фізичне відторгнення занадто важко. А тим більше дивитися стрічки російських метрів. Усе, що було вартісного у нашому кіно і що можна сміливо віднести до рангу класики я вже давно передивилася і передивляюся без чиїхось вказівок. І вже точно задля цього не потрібно, щоб хтось приймав мої звіти. А наявність у кожному завданні Гри в классики обов'язково фільму вітчизняного метра змушує передивлятися те, до чого душа відверто не лежить. Саме тому найближчим часом я не збираюся приєднуватись до Гри в классики знову. Тим більше, що я і сама вже бачила стільки класичних фільмів, що шукати нові шедеври стає все важче, а дивитися посередності не завжди є на...
Я - сінефілка, і цей термін усе пояснює. Не кіноманка, не шанувальниця, а сінефілка, щиро й безмежно закохана у кіномистецтво. І цій пристрасті, що стає й причиною гірких розчарувань, і джерелом неосяжного захоплення й присвячені сторінки цього щоденника.