Щоденник звичайного кінолюба

Моя друга участь у Грі в класики  на MovieLib продемонструвала мені іще раз мою неготовність передивлятися заново фільми з числа класики радянського кіно. Я думаю, що для кожного свідомого громадянина на сьогодні повертатися у бік минулого, намагатися об'єктивно оцінити фільми, які викликають ледве не фізичне відторгнення занадто важко. А тим більше дивитися стрічки російських метрів. Усе, що було вартісного у нашому кіно і що можна сміливо віднести до рангу класики я вже давно передивилася і передивляюся без чиїхось вказівок. І вже точно задля цього не потрібно, щоб хтось приймав мої звіти. А наявність у кожному завданні Гри в классики обов'язково фільму вітчизняного метра змушує передивлятися те, до чого душа відверто не лежить. Саме тому найближчим часом я не збираюся приєднуватись до Гри в классики знову. Тим більше, що я і сама вже бачила стільки класичних фільмів, що шукати нові шедеври стає все важче, а дивитися посередності не завжди є на...

Ви памятаєте оті відчуття, коли вперше читали лицарський роман? Коли у дитинстві взяли до рук «Айвенго» чи твори Жюля Верна? Коли серце завмирало від благородства подумів, вчинків, чистоти душ? Так от, якщо ви не помітили раптом, то зараз усе це не в тренді. Зовсім. І кіно про таких людей вже не знімають. Тобто не знімали. Бо минулого року два серіали взяли й майже синхронно повернули лицарів на телеекрани. Думаю, ви вже здогадалися, що мову я веду про «Полдарк» та «Останнє королівство». Обидва - історичні, дещо старомодні, атмосферні та чарівні. Та якщо «Полдарк» свою магію втратив десь на середині сезону завдяки недолугості сценаристів, які просто втратили запал і розбавили водою всю красу, то історія про Утрехта Вандебурзського, брита, що був вихований данами, подарувала одну насолоду до останніх хвилин. Чудові другорядні персонажі, вміння тримати досить високий темп, не зриваючись на банальні подробиці, суміш романтики, історичності, перебільшень та сміливості - може, цей серіа...

Коли телеканал Fox Life уперше запустив рекламу нового серіалу “Люцифер”, який і так стояв у моєму списку весняних переглядів, дві цитати із “Зоряних воєн” у одному промо ясно говорили: або вони таки мають почуття гумору і смаку і буде якась чудова смакота, або це буде розчарування. Скепсис людини, яка називає себе сінефілом, уперто наполягав на останньому. А виявилося, що “Люцифер” - то суцільне муркотливе задоволення. І напевно, перший і єдиний продукт, де мені взагалі байдуже, що мова йде про янголів, демонів та Диявола у плоті. Бо кожний діалог, кожна фраза, як і харизма акторів створюють чудовий продукт для вечірнього відпочинку. З посмішками, смішками і задоволеними кивками. Коли у сценаристів є почуття гумору, і вони таки розуміють, яким має бути герой у не зовсім серйозному жанрі, то і тобі задоволення гарантовано. Це одна з кращих комікс-екранізацій. Свіжа, насичена, не бездоганна, але безмежно приємна у перегляді і переповнена особливою атмосферою. Приємний, неочікуваний, а...

Отзыв на фильм «Королевская свадьба» Это мог бы быть хороший мюзикл. Легкий, воздушный, забавный, со можеством трогательных деталей. Если бы 90% времени не занимали хореография и пение (точнее, если бы они были органично вплетены в канву истории, а не смотрелись просто отдельной хореографией, разбавляющей может и забавную, но все же ҡоротометражку). Если бы история была рассказана более небанально. Если бы, если бы... А так сюжет казался скорее дополнением к великолепной хореографии, чем наоборот. Фред Астер как всегда воздушен, неподражаем и абсолютно непривлекателен. Второстепенные персонажи хороши. Но в общем и целом этот мюзикл уступает коркурентам и не зря я обходила его стороной раньше. В истории о работающих вместе брате и сестре, их путешествии с гастролями в Англию в Сезон свадеб, небанальной встрече со своими возлюбленными почему-то не работала даже красота номеров, не было магии. И все тут. Мне, любительнице мюзиклов почти всех мастей, не хватило магии. tetyanka-s...

З приходом весни й приємним сюрпризом у вигляді перемоги у попередній «Грі в класиці» (ще й яким приємним!) почався новий тур, який буде тривати всю весну. І звісно я буду приймати участь - розширювати діапазон, вишукувати скарби й переглядати забуті перлини. Моя нова заявка включає п'ять стрічок  чудово розмаїтих по жанрах

Коміксові суперсвіти активно розширюють свою присутність і на великих, і на телеекранах. І з однаковою недолугою конвеєрністю, заштампованістю та посередністю. І навіть те, що здається свіжим вітром, перетворюється на пшик. За двома приємними виключеннями. Та все по порядку. Марвел. Марвел. Потроху набридаючий Марвел. «Агенти Щ.И.Т» навіть не рятувала харизма Коулсона. Нудно, банально і нецікаво. Ніяковита ніяковість. За одним “але”: третій сезон, який я тільки почала переглядати, здивував якимось свіжим подихом. А епізод, повністю присвячений перебуванню Джемми на далекій планеті, просто закохав і став однозначно кращим з усіх 50 з гаком переглянутих серій. І раптом “Щ.И.Т” почав подавати надії. Та про нього судити будемо у свій час - після завершення сезону. А поки що - про героїв інших епох. Серіали, що начебто мали перегорнути нову сторінку похмурого коміксу - «Шибайголова» і «Джессіка Джонс», нічого нового за великим рахунком не внесли. Похмурі до параноїдальності, нудні (...